5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував тогочасний новий керівник НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ)Микола Єжов і відредагував сам очільник СРСР Йосип Сталін.
На виконання цієї постанови за наказом НКВС № 00447 розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «зачистка» усіх, хто на думку вищого компартійного керівництва не підходив для «будівництва світлого комуністичного майбутнього».
Під цю характеристику міг підпасти будь-хто – від селянина до академіка.
5-го серпня в Україні згадують тих, хто був убитий і закатований НКВС СРСР під час сталінського Великого терору 1937-38 років.
Дослідники кажуть, що лише число страчених за півтора роки перевищило тоді 300 тисяч людей.
А розпочалося все з так званої «чистки органів», тобто з репресій щодо сталінських силовиків та компартійних керівників.
Наказ НКВС № 00447
30 липня 1937 року нарком, очільник НКВС Микола Єжов (в народі його назвали кривавим карликом)підписав наказ №00447 про створення позасудового репресивного органу – «трійок НКВС» для прискореного розгляду судових справ щодо так званих «ворогів народу».
Цим таємним наказом запровадили ліміти (плани) на покарання громадян СРСР:
- Вироки за І-ю категорією означали «розстріл»;
- Вироки за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей СРСР);
- початковий ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб;
- у січні 1938 року ліміт був збільшений до 83122 осіб.
- із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Наказ був таємним, і впершу його оприлюднили тільки після розпаду СРСР, у 1992 році.
На підставі цього наказу, за даними Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал», починаючи з серпня 1937 року і до листопада 1938-го в СРСР:
- ув'язнили від 800 000 до 820 000 людей,
- із них стратили щонайменше від 300 000 до 445 000,
- решту відправили до таборів ГУЛАГу
Таким чином, встановлені спочатку ліміти – ув'язнити 233 700 осіб та 59 200 з них розстріляти – були багаторазово перевищені.
Цю спецоперацію Сталіна, законодавчою основою якої були наказ №00447НКВС СРСР та постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи», назвали Великим терором.
Історики про Великий терор щодо українців
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків:
- «трійки» НКВС ув'язнили198 918 людей;
- майже дві третини з них – розстріляли;
- решту відправили до в'язниць та таборів
- тільки 0,3 % із заарештованих були звільнені
Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в російській Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року розстріляли 1111 людей.
Радіо Свобода склало Список, розстріляних у Сандармосі українців та виходів з України та зібрало багато історій про життя цих людей.
Серед них:
та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.
Історики, вивчивши архіви, свідчать, що масові репресії розпочалися задовго до 1937 року.
Специфічними формами репресій, спрямованими проти селянства, були примусова колективізація, розкуркулення та Голодомор-геноцид.
Радіо Свобода зібрало унікальні свідчення про сталінську спецоперацію «розкуркулення» та Голодомор 1932-33 років.
Завершальний етап встановлення диктатури
«Великого терору» став завершальним етапом майже двадцятилітнього періоду встановлення більшовицької диктатури і упокорення бунтівної України та усього населення колишньої російської імперії.
За даними істориків, які у 1989 році отримали доступ до статистичної звітності ОГПУ-НКВД-МВД-МГБ з Центрального держархіву СРСР, протягом 1937-38 років з політичних міркувань в Радянському Союзі «розстрільні вироки» винесли 681 692 людям, що склало 85% усіх офіційно розстріляних за «сталінський період» громадян «великой страны».
У незалежній Україні не припиняється робота із опрацювання і оприлюднення архівів радянських каральних органів.
Архіви відкриті і велика частина матеріалів вже оцифрована і викладена в Інтернет.
За президентства Віктора Ющенка у січні 2010 року на основі зібраних матеріалів, зокрема свідчень очевидців (3,5 тисячі документів, справа налічує 253 томи), відбувся суд над організаторами Голодомору 1932-33 років, зокрема і над Йосипом Джугашвілі (Сталіним).
Суд своїм рішенням підтвердив висновок слідчих – в Україні комуністична радянська влада влаштувала «геноцид української національної групи, тобто штучне створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення».
З ухваленням навесні 2015 року законів «Про декомунізацію» процеси громадського осудження усіх організаторів і виконавців «Великого терору» та подальших репресій ще посилилися.
А що ж у Росії?
Із початком «перебудови» за Михайла Горбачова і у перші роки після розпаду СРСР у Росії рухалися до встановлення історичної правди про сталінський «Великий терор» та усі подальші радянські репресії.
Історики та рідні репресованих отримали можливість, хоч і доволі обмежену, вивчати архівні документи і відвідувати місця масових розстрілів.
Багато матеріалів публікувалося, вони ставали предметом наукових дискусій та конференцій, зокрема і російсько-українських.
Але з приходом до влади в Росії Володимира Путіна (співробітника КГБ СРСР) доступ до архівів обмежили, а дослідників сталінських репресій почали переслідувати. Фактично розпочалася реабілітація злочинів Сталіна та його поплічників.
Відновилися характерні для СРСР методи масової пропаганди. Через задіювання адміністративних ресурсів і використання усіх новітніх засобів комунікації російська пропаганда масштабується і поширюється світом.
Кремль використовує це для зомбування населення Росії, розпалювання ненависті до українців і Заходу в цілому. Й врешті, за наказом Путіна, Росія розпочала у 2014 році гібридну війну проти України: захопила Крим і спровокувала збройний конфлікт на Донбасі, а з 2022 року триває повномасштабна війна проти України.
Дослідниця тоталітарних режимів Енн Епплбаумнаголосила в інтерв'ю з Радіо Свобода:
У Путінапроєкт – повне знищення існуючої української державиЕпплбаум
«Ми живемо в різні епохи. Це не 1930-і роки, і тактика сталінізму та тактика путінізму не є однаковими. Але в цьому є паралель. Для Сталіна ідея незалежної України була загрозою, оскільки кидала виклик ідеї соборної більшовицької радянської держави. І він відчував потребу знищити цю ідею, розгромити українців, убити і знесилити багато селян, знесилити селянство, знищити українську інтелігенцію.
У Путіна дещо інший проєкт – повне знищення існуючої української держави. Але причина схожа, оскільки Путін також бачить Україну та ідею незалежної демократичної європейської України як загрозу тій формі правління, яку він хоче зберегти в Росії, цій автократичній клептократії».
Уся політика Путіна ґрунтується на впевненості у правильності дій Сталіна і політики СРСР, вважає історик, дослідник сталінізму Тімоті Снайдер:
«Путін намагається продемонструвати свій контроль над Україною, і тому оголошує лідерам країн Африки та Азії, що тепер він є господарем продовольства. Що він тепер має владу над голодом. Що він буде вирішувати, кому жити, а кому помирати. Що, звичайно, є дуже прямим відлунням 1930-х років і політики Сталіна.
Він упевнений, що України не було, немає і бути не може, а тому все, що робиться проти українців, має бути виправдане. Так само, як Сталін і сталіністи були впевнені, що є одне певне майбутнє, єдиний певний комунізм, певний Радянський Союз, і тому все, що робилося в Україні, так чи інакше було виправдано».
